+38 (068) 670 09-60

  • Українська
  • English
  • Deutsch
  • Italiano

Громадська організація
"Центральний Антикорупційний комітет"

Адвокати свавілля. Хто і як допомагає владі тиснути на українські ЗМІ

В Украине серьезные проблемы со свободой слова, фото: 2000.ua

“А податкова, СБУ, та інші ще довго будуть мусолити з” Вест “і” Країною “? Три роки мало?” – ці слова рік тому написала у себе на Facebook Наталія Лігачова, відомий критик і експерт в галузі медіа, яка позиціонує себе як головний охоронець стандартів журналістики.

“Країна” і “Вести” – два ЗМІ, які неодноразово в останні роки піддавалися атаці з боку правоохоронців за критику влади.

За традицією, в своїх оцінках стану рівня свободи в нашій країні міжнародні організації орієнтуються на моніторинги, складені українськими громадськими організаціями. В Україні цим займаються дві структури – Інститут масової інформації (ІМІ) під керівництвом Оксани Романюк і “Детектор медіа” (колишня ГО “Телекритика”) під керівництвом Наталії Лігачової.

Себе вони називають медіаекспертами і вочдогамі українських ЗМІ (вочдог – сторожовий пес, наглядач, контролер, наглядач. – прим.ред.). А своїми завданнями – моніторинг ситуації зі свободою слова в країні і з дотриманням журналістських стандартів.

Діяльність даних структур вже давно викликала питання у значної частини українських журналістів, які відзначали, що ці експерти не помічають, а іноді і прямо виправдовують тиск влади на ЗМІ, і порушення журналістських стандартів знаходять переважно у опозиційних медіа.

Але останнім часом (мабуть, у міру наближення виборів) позиція цих “медіаекспертів” стає все більш відвертою і агресивною.

Минулого тижня структури Лігачової і Романюк організували справжнє цькування керівництва Національної спілки журналістів України в особі Сергія Томіленка. За те, що він захищає все ЗМІ від нападок влади, незалежно від редакційної політики, і не ділить їх на “патріотів” і “вату”. А також за те, що регулярно звертає увагу на кричущу ситуацію з фізичним насильством проти журналістів.

“Країна” розбиралася, що насправді являють собою ІМІ та “Детектор медіа”.

Паралельна реальність ІМІ
ІМІ створювався ще в 1995 році як незалежна громадська організація, яка проводить моніторинги та дослідження про мас-медіа. З тих пір як після Майдану з громадського сектора у владу пішла екс-глава ІМІ Вікторія Сюмар (зараз очолює парламентський Комітет з питань свободи слова та є однією з ключових фігур в провладній партії “Народний фронт”), виконавчим директором організації є Оксана Романюк. Причому бюджет у ІМІ досить немаленький – більше 11 мільйонів гривень (офіційні дані за 2016 рік).

Головний продукт діяльності ІМІ – т.зв. “Барометр свободи слова”: моніторинг кількості вбивств, побиття журналістів, перешкод профдіяльності, цензури і загроз. На основі цих даних європейські партнери ІМІ аналізують рівень свободи слова в Україні. Але останні кілька років, відзначають експерти, в цей моніторинг потрапляє далеко не всі.

Співрозмовники “Країни” в медіасередовищі вважають: багато випадків тиску на журналістів в ІМІ замовчують, тим самим спотворюючи загальну картину.

ІМІ – український партнер міжнародної правозахисної організації “Репортери без кордонів”, член і український представник глобальної мережі медіаорганізацій IFEX. З НИМИ також співпрацюють Рада Європи, ОБСЄ, USAID. Перш ніж виступати з заявою на підтримку того чи іншого ЗМІ, на яке влада України чинять тиск, всі вони спочатку консультуються з Оксаною Романюк.

“В ІМІ переконують своїх західних партнерів, що всі ці заяви про порушення прав журналістів фабрикують олігархи-власники ЗМІ, причому найчастіше натякають, що вони нібито проросійські. Це, мовляв, все інсинуації, це роблять спеціально видання, чиїм власникам вигідно завдати шкоди репутації Україна. Або кажуть, що, мовляв, мова йде просто про звичайні кримінальні правопорушення, тому порушення кримінальних справ проти ЗМІ та їх керівників – це не тиск, а звичайна робота правоохоронних органів. Тому в свої моніторинги вони все ці випадки не беруть і для Заходу звітують: не хвилюйтеся, у нас все ок “, – пояснює” Країні “принцип роботи ІМІ із західними донорами співрозмовник з медіасреди.

Те, що в ІМІ існує якийсь негласний фільтр при моніторингу загроз на адресу ЗМІ, підтверджує глава Національної спілки журналістів України (НСЖУ) Сергій Томіленко. Через те що ІМІ необ’єктивно відображає картину з тиском на ЗМІ, в НСЖУ навіть впровадили свій, альтернативний “Індекс фізичної безпеки” – моніторинг нападів на журналістів.

“За 2017 рік ми зафіксували 90 випадків застосування сили. Знаєте, яку статистику подає ІМІ? У нас – 90 нападів, у них – 29. Виходить, ми як би говоримо: подивіться, є проблема. А в ІМІ кажуть: все нормально, ніяких проблем немає “, – зазначає Томіленко.

Такий вибірковості ІМІ є логічне пояснення.

Інститут – регіональний представник міжнародної журналістської організації “Репортери без кордонів”. А головний фактор, який впливає на місце країни в рейтингу зі свободи слова для “Репортерів” – фізичні напади. Тому до них в ІМІ найбільш прискіпливі.

З моніторингу відсівають все, що можна відсіяти. Одна з хитрощів – випадок хоча і фіксують в “барометр”, але переводять в менш важливу категорію (що не стосується застосування фізичної сили).

Наприклад, в листопаді оператора грузинської телекомпанії “Руставі 2” Тамаза Шавшішвілі з явними порушеннями депортували з України. Сам Тамаз в інтерв’ю “Країні” докладно розповідав, як проходила його депортація: 15 осіб у чорних масках з автоматами, скотч на очах, наручники, побиття ногами. За словами Шавшішвілі, керував операцією по його вигнання з країни начальник Управління держохорони Валерій Гелетей.

Цей випадок в ІМІ проходить не в категорії “фізична агресія” (побиття, напади), що з урахуванням обставин справи було б логічно, а в розділі “юридична тиск”. При тому, що спецназівці застосовували силу до журналіста, заклеїли очі скотчем, побили, таємно і силою вивезли з України і заборонили в’їзд, що не обґрунтувавши причини.

Аналогічним чином в ІМІ надійшли з інцидентом, коли в Миколаєві в липні минулого року депутат вдарив дверима журналіста інтернет-видання “Свідок.інфо” Андрія Прокопенка, намагаючись виштовхнути його з кабінету ногою – його включили в категорію “Перешкоджання журналістській діяльності”.

Інший спосіб, який часто використовують в ІМІ, щоб не включати в моніторинг нападу на журналістів, – вказувати, що вони нібито постраждали не як журналісти, а як громадські активісти. Мовляв, навіть якщо когось побили, це були приватні розборки, що не мають до журналістської діяльності відносини.

Багато випадків насильства проти журналістів структура Оксани Романюк просто ігнорує. Так, в ІМІ не вважали за потрібне внести в перелік злочинів проти преси випадок в селі Ходосівка, де невідомі побили журналіста проекту “Стоп корупції”, коли він проводив своє журналістське розслідування. Лікарі діагностували у 24-річного журналіста забиття м’яких частин голови, травму шиї, закриту травму грудної клітини.

За окремим журналістам і ЗМІ ІМІ працює вибірково, відзначаючи їх лише коли ситуація набуває потужний резонанс. Наприклад, в “барометр” немає відомостей про напад на Руслана КОЦАБУ, журналіста “NewsOne”, в травні 2017 року, коли націоналісти намагалися зламати йому камеру і мікрофон в Маріїнському парку. Але ось випадок, коли боєць “Правого сектора” Олексій Бик ударив КОЦАБУ при виконанні журналістських обов’язків в грудні 2017 го, ІМІ в свій моніторинг уже вніс.

Точно так само роблять в ІМІ з новинами, які стосуються “Країни”. Навіть якщо вони виходять на міжнародний рівень.

Так, не звернули уваги в ІМІ та на резонансне затримання римської поліцією журналістки “Країни” Анастасії Товт у Ватикані під час зйомки акції “Фемен”. На сайті ІМІ можна знайти лише новина, присвячену затримання (з дивним формулюванням в заголовку “затримали на деякий час”, тоді як редакція цілий день не могла вийти з нею на зв’язок), але в “Барометр” цей випадок не включили. Ні на сайті ІМІ та згадок про те, що справа журналістки взяв під свій контроль Рада Європи, присвоївши йому другий ступінь загрози для свободи медіа.

Арешт за сфабрикованою справою про вимагання головного редактора “Країни” Ігоря Гужви в червні 2017 року, а також проведений в той же час незаконний обшук (без санкції суду) в редакції в моніторинг не потрапили. Внесли в “Барометр свободи слова” ІМІ тільки інцидент з обшуками, які провели вдома у співробітників редакції в серпні 2017 року – коли ситуація з тиском на “Країну” отримала вже такий резонанс, що не звертати увагу на нього вже стало неможливим.

Цю вибірковість буквально днями в коментарях в соціальних мережах спробувала пояснити Оксана Романюк: “Затримання Гужви не брали, так як там дійсно мав місце факт порушення з боку Гужви”, – дослівно написала Романюк. Але на уточнююче питання “Країни”, на якій підставі вона робить висновок про те, що був факт порушення, Романюк почала виправдовуватися: “Про порушення, звичайно, остаточно стверджувати можна буде тільки після того, як буде відповідне рішення суду. Було неможливе брати в “Барометр” даний випадок, враховуючи характер висунутих Гужві звинувачень, які безпосередньо не були пов’язані з журналістською діяльністю “.

Часто ІМІ дає новина на своєму сайті про те, що журналіста жорстоко побили, але в моніторинг за поточний місяць цей випадок не включають взагалі. Як, наприклад, в ІМІ надійшли з жорстоким побиттям відеооператора видання “20 хвилин Житомир” Руслана Мороза 10 червня 2017 року. Він отримав численні травми середньої тяжкості і струс мозку. До того ж журналіста ще й пограбували – викрали техніку і обладнання: відеокамеру, фотоапарат і карти пам’яті. Ні гаманця, ні мобільного телефону не взяли – слідство вважало, що причиною нападу стала саме професійна діяльність. Але в ІМІ з якихось причин не вважали за потрібне включати інцидент в “Барометр свободи слова”.

Точніше, якщо добре пошукати, можна знайти згадку про побиття Мороза в “барометр” за липень 2017 го (хоча побиття сталося в червні). Правда, мова там не про сам напад, а про те, що “житомирський журналіст вимагає від поліції кваліфікувати напад на нього як напад через профдіяльності”. І внесений цей випадок в категорію “Реакція журналістської спільноти” – а не “Побиття, напади”.

Причому в цьому випадку вибірковість ІМІ доходить майже до абсурду. Так, про побиття журналіста Мороза їм повідомив власний регіональний журналіст, який повинен моніторити місцеві питання свободи слова, про що в ІМІ прямо пишуть в новини.

Найдивовижніше, що таке спотворення реальності дійсно допомагає ІМІ витягати позиції України в міжнародних рейтингах. Так, в 2017 році Україна зайняла 102-е місце з 180 країн у рейтингу свободи слова від “Репортерів без кордонів”. Разом з тим, в порівнянні з результатами 2016 року, Україна піднялася на п’ять рядків вгору. Прес-секретар “Репортерів без кордонів” Ульріке Груска пояснила, що поліпшення позицій України пояснюється “зменшенням насильства проти журналістів”.

Якщо ІМІ маніпулює рейтингами зі свободи слова, приховуючи від своїх західних партнерів випадки нападів на журналістів, то в іншої грантової “медіаекспертной” організації – “Детектор медіа” – дещо інша задача: цькування неугодних ЗМІ.

“Ручна болонка короля”
Прабатько “Детектор медіа” – “Телекритика” – була першим в Україні спеціалізованим “медіа про медіа”. Вона була заснована дещо пізніше, ніж ІМІ, – в 2001 році, за фінансової підтримки посольства США в Україні та міжнародної громадської організації “Інтерньюз-Україна”. У 2004 році для підтримки сайту його творець, заслужена журналістка України Наталія Лігачова, заснувала однойменну громадську організацію.

Пізніше сайт фінансували різні західні грантодавці – Фонд “Національний інститут демократії” (США), Фонд “Відродження” та інші.

Свою місію команда “Телекритики” сформулювала так: “Критикуючи і аналізуючи роботу тележурналістів, допомагати їм працювати краще і протистояти цензурі”. А грантова підтримка організації повинна була гарантувати незалежність від інтересів українських олігархів і політиків.

Втім, без українських олігархів “Телекритика” змогла існувати недовго. У 2010 році вона увійшла до групи компаній “1 + 1”, що належить Ігорю Коломойському (а до того – в медіахолдинг “Главред-медіа”, що належить політику Олександру Третьякову).

У 2015 році команда “Телекритики” на чолі з Наталією Лігачової пішла з проекту. При цьому холдинг “1 + 1 медіа” не погодився віддати ГО “Телекритика” однойменний сайт і підсайт “Дуся”. Тому в квітні 2016 року ГО “Телекритика” змінила назву на “Детектор медіа”. Незабаром було створено і однойменне інтернет-видання, яке тепер позиціонує себе як головний вочдог українських ЗМІ і незалежне джерело новин про медіаринку в Україні.

Якщо Романюк працює з прицілом уваги на європейських структур і партнерами “Репортерів без кордонів”, то “Детектор медіа” звітує перед грантодавцями. А список міжнародних донорів у “Детектор медіа” великий: SIDA, DANIDA, NED, Internews, посольство США в Україні, посольство Нідерландів в Україні.

Саме через “Детектор медіа” ці структури черпають “правильну” інформацію про рівень свободи слова в Україні.

Робота “Детектора” влаштована за простим принципом: множаться позитивні новини, дозуються – погані, з головною метою – переконати грантодавців і дипломатів в тому, що зі свободою слова в Україні все добре або не так погано, як намагаються розповідати.

Прикладів умисного замовчування безліч. “Країна” зібрала всього лише деякі з них. Наприклад, видання ігнорує заяви Національної спілки журналістів про тиск на свободу слова і нападах на журналістів. Новини такого роду частіше потрапляють в поле зору національних медіа, ніж на стрічку новин профільного видання, яким позиціонує себе “Детектор медіа”.

Та й в цілому очевидно, що роботу одних ЗМІ (в основному критично оцінюють владу) співробітники “Детектора” аналізують більш інтенсивно, вишукуючи маніпуляції і порушення журналістських стандартів. У той час як діяльність інших медіа (найчастіше провладних) або замовчують, або хвалять. Критики провладних ЗМІ немає взагалі, навпаки …

Наприклад, в лютому видання опублікувало матеріал “Віч-на-віч” на Прямому як дзеркало української еліти “- аналіз передачі на телеканалі” Прямий “, який пов’язують з президентом Петром Порошенко.

“Програма ніяких негативних емоцій не викликає. Більш того, спілкування ведучої з її гостями занурює глядача в затишний світ людяності і симпатії разом з емпатією. Люди, тобто гості провідною дійсно приємні і гідні. До того ж, всі вони готові розкрити свою душу красивою провідною до самого дна. 18 лютого, наприклад, душевний стриптиз за допомогою провідної влаштував радник міністра внутрішніх справ Шкіряк “, – в такому ключі відгукується про передачу на” Прямому “колумніст” Детектор медіа “.

Частина, що залишилася матеріалу присвячена “графського походження” гостя програми, соратника “народофронтовцев” Авакова і Геращенко, Зоряна Шкіряка: так, в тексті сказано, що ведуча “кокетливо поцікавилася, хто до нього звертається” Ваша Світлість “, на що” гість відповів, що зараз не ті часи, щоб підкреслювати благородне походження “.

“Така відповідь показав, що радник міністра внутрішніх справ, на відміну від українських політиків кучмівського призову, які зі шкіри пнулися, щоб, як Мартин Боруля, довести своє дворянське походження […], усвідомлює – жоден герб і ніякі заслуги предків не дають права нащадкам шляхетського роду на якісь преференції тут і зараз. Що, до речі, цілком у дусі поведінки нащадків давньої шляхти в Західній Європі “, – робить висновок автор в матеріалі на” Детектор медіа “.

Навіть побіжний моніторинг контенту сайту дозволяє зробити висновок: більшість новин про провладних каналах – позитивні. Для порівняння – ось цитата з блогу Лігачової про розслідування Дмитра Гнапа на “Громадському” про офшори президента Порошенко, які той розкривав під час запеклих боїв на Донбасі: “Паралелі в сюжеті з Іловайськ абсолютно маніпулятивні … Вони, судячи з усього, потрібні були саме потім , щоб якось виправдати сама поява подібного “розслідування”.

Або ось ще одна цитата – вже з колонки Отара Довженка на “Детекторі медіа” про “неприйнятність і маніпулятивного зіставлення офшорних Мутоко компаній Порошенко з бойовими діями в Іловайську”: “Автори розслідування і деякі їх колеги обурюються, що, мовляв, критики вчепилися в форму , не звертаючи належної уваги на предмет розслідування. Ну, пардон, тому і вчепилися, що використана для залучення уваги і нагнітання саспенсу “кіселевщіна” викликає у розумного глядача однозначний рефлекс “.

А ось як “Детектор” оцінює випуск програми “Український формат” на опозиційному телеканалі “NewsOne” 21 лютого 2018 року: “Цей ефір – безумовний лідер за кількістю маніпуляцій, незбалансованості та проявів непрофесіоналізму. Провідні примудрилися додати ще більше драматизму і трагізму і в без того хворобливу тему … Про балансі в складі гостей не йшлося “, – маніпулює автор тексту, нівелюючи той факт, що гостями ефіру були відразу два представники партій влади – нардеп від Блоку Петра Порошенко Ольга Богомолець та член фракції Ра ікальной партії Ігор Мосійчук. “Не дивлячись на те, що формально Богомолець представляла Блок Петра Порошенка, баланс вона не забезпечила – а навпаки, співала в унісон з іншими гостями, звинувачують президента і” олігархічну банду “у всіх бідах країни”, – сказано в моніторингу “Детектора”.

Взагалі на телеканал “NewsOne” у Лігачової особливий фокус уваги.

“Складно не бути іронічним, коли тему” Свобода слова по-українськи. Боротьба з фейк – цензура чи прагнення до об’єктивності ЗМІ? “Обговорюють на каналі NewsOne. Ну знаєте, на тому самому NewsOne, який видав в ефір постановочні слухання Конгресу США в підвалі Капітолію. На тому самому NewsOne, який оголосив про свою блокування, хоча активісти заявляли про символічному пікеті всього одного входу “, – йдеться в статті від 26 січня з розбором ефіру” Українського формату “.

Розмірковуючи про маніпуляції в інших ЗМІ, “Детектор медіа” не гребує примітивними прийомами маніпуляцій в своїх власних матеріалах. І в цьому ключі показовим є історія, як на “Детектор медіа” висвітлювали скандал навколо інтерв’ю Наталії Влащенко з екс-заступником глави Адміністрації президента часів президентства Януковича Андрієм Портновим на телеканалі ZIK.

“Соромно перед тими, хто загинули”: Мережа вибухнула через інтерв’ю Портнова телеканалу ZIK “-” Детектор медіа “зробив добірку думок політиків, блогерів і експертів, увінчавши його таким ось заголовком. З 14 коментарів по темі – жодного на підтримку каналу ZIK. Хоча в Мережі було безліч думок і на захист цього інтерв’ю.

Коментатори, обрані редактором сайту, прогнозовано звинувачують телеканал в “підігравання інтересам Москви”, називаючи його “ретранслятором російської пропаганди”, закликають бойкотувати ZIK. До слова, на наступний день після публікації група людей таки бойкотували офіс телеканалу ZIK в центрі столиці. Наталія Влащенко впевнена: акцію “замовили” на Банковій.

Інформація взята з: https://strana.ua/articles/analysis/131050-detektor-media-i-imi-iskazhajut-situatsiju-so-svobodoj-slova-v-ukraine.html