Прихильників миру садять, борців з корупцією – залякують. Доповідь Amnesty International по Україні

Правозахисники критикують свавілля ультраправих в Україні, особливо – підконтрольною владі угруповання С14
Міжнародна правозахисна організація Amnesty International випустила звіт, в якому йдеться про порушення прав людини в Україні. Організація закликає українську владу притягти до відповідальності винних у нападах на громадських активістів, правозахисників і журналістів.

Amnesty International звинувачує українську владу в тому, що вона не змогла запобігти або розслідувати численні порушення прав людини, скоєні в 2018 році, через що створюється атмосфера безкарності в суспільстві.

Така ситуація провокує нові напади на правозахисників політичних опонентів та представників різних етнічних груп. Також в Amnesty International відзначають тиск на незалежних журналістів і “проросійські” ЗМІ.

Amnesty International заявляє, що українська влада повинна забезпечити неупереджене розслідування всіх випадків дискримінації та насильства.

“Країна” наводить основні положення звіту.

Військове положення
Починаючи з 28 листопада 2018 року, відповідно до президентського указу від 26 листопада, в 10 регіонах України було введено військовий стан. Це сталося після збройного інциденту і арешту українських моряків російськими прикордонниками 25 листопада. Згідно з указом, деякі права і свободи в регіонах з воєнним станом можуть бути обмежені протягом 30 днів.

В період дії воєнного стану Amnesty International відзначала, що влада почала обмежувати громадські збори, свободу пересування для нерезидентів, зокрема, громадян РФ, і свободу ЗМІ.

В українському правозахисному співтоваристві також поширена думка, що повна інформація про воєнний стан була ефективно доведена до відома громадян. Уряд не надав докладних пояснень щодо того, чому необхідно обмежувати певні права і як ці зміни вплинуть на права людей.

Безкарність членів радикальних груп
2018 рік був відзначений різким сплеском насильницьких нападів на ряд окремих осіб і груп, часто під прикриттям патріотизму і захисту “традиційних цінностей”. Ті, хто піддається насильству, походять з різних верств суспільства, включаючи журналістів, правозахисників, представників ЛГБТ і етнічних меншин – особливо ромів – і тих, чиї політичні погляди нападники вважають “проросійськими”.

У переважній більшості випадків правоохоронні органи реагували повільно, і злочинці рідко, а то і ніколи, залучалися до відповідальності. Українська влада прямо не засуджують насильство, в той час як ті, хто робить його, продовжують користуватися майже повною безкарністю, йдеться в документі.

Більш того, різні коментатори звинувачували ЗМІ і блогерів в отриманні фінансової та іншої підтримки від певних представників влади. Це сприяло створенню відчуття в суспільстві, що деякі особи можуть бути вище закону. У свою чергу, це надає страшне вплив на представників громадянського суспільства України та перешкоджає їх участі в публічних заходах. Люди бояться ультраправих груп, вважають в Amnesty International.

Зокрема, наводяться приклади нападів на заходи в честь міжнародного жіночого дня 8 березня в Києві, Львові, Ужгороді та інших містах. При цьому присутність поліцейських не зробило ніякого впливу на нападників, їх ніхто не затримав на місці.

Напади на ромів
У звіті говориться, що кожну весну роми прибувають до великих міст для пошуку сезонних робіт (наприклад, збір металобрухту) і селяться на пустирях або у віддалених лісових районах. Щоразу це провокує сплеск ксенофобських висловлювань в інтернеті і нападів на ромські табори.

У 2018 році мав місце викликає тривогу сплеск кількості насильницьких нападів на табори, в тому числі дві справи про вбивства. Реакція влади на ці інциденти була повільною і часто неефективною, наголошується в звіті.

Зокрема, описується інцидент 20 квітня 2018 року в таборі ромських сімей на Лисій горі в Києві. На нього було скоєно напад, в результаті якого було спалено 15 наметів. Нападники вимагали, щоб роми покинули табір, вони використовували ножі, перцевий аерозоль і, можливо, вогнепальну зброю. До нападу місце відвідували чоловіки, деякі з яких ідентифікували себе як члени націоналістичної організації C14. На наступний день після атаки у відповідь на запити ЗМІ поліція заявила, що не отримувала жодних скарг на інцидент, і відмовилася його коментувати. При цьому в С14 відкрито розповідали про це в інтернеті як про успішну ініціативи. Тільки після появи в мережі відео про напад міністр внутрішніх справ Арсен Аваков прокоментував його.

В результаті поліція затримала одного з лідерів С14, який повідомляв про напад в Facebook, і офіційно звинуватила його в хуліганстві (Стаття 296 КК України). Члени С14 і інші крайні праві групи активно протестували проти рішення переслідувати їх лідера, вдаючись до залякувати дій проти влади. В даний час кримінальну справу все ще відкрито, і ніхто не звинувачується в скоєнні злочину.

Також в звіті наводяться інші приклади нападів на ромів – в Берегово Закарпатської області, а також у Львові, де 23 червня був убитий 23-річний чоловік і поранені ще 4 людини, включаючи дитину. Прокуратура у Львові оголосила, що в цілому 14 чоловік знаходилися в розшуку в зв’язку з атакою; шість з них все ще знаходяться на волі на момент написання звіту.

Напади на заходи ЛГБТ
Іншої регулярної метою нападів з боку членів ультраправих груп були лесбіянки, геї, бісексуали, активісти прав трансгендерів та інтерсексуалів (ЛГБТІ) і заходи, присвячені їх правам.

У більшості випадків вони проявляли агресивну гомофобне і трансфобное поведінку, включаючи словесні образи і погрози, а також фізичні напади на учасників ЛГБТІ-заходів.

Під час параду в Києві, Одесі та Кривому Розі поліція забезпечила достатній захист і заходи щодо запобігання насильства щодо правозахисників з числа ЛГБТІ. Але в більшості інших випадків українська влада не змогли захистити учасників і забезпечити безпечне проведення запланованих заходів.

Наприклад, відкрите публічний захід “Образа прав ЛГБТІ як форма цензури: Російський досвід” мало відбутися на приватній майданчику в Києві. Більше 20 нападників прибули на місце і погрожували учасникам насильством, якщо вони не підуть. П’ять співробітників міліції Печерського району були присутні на місці, але відмовилися втручатися. Тільки після прибуття групи міської патрульної поліції більш ніж через годину учасники змогли безпечно покинути місце проведення, але захід було скасовано.

На момент написання звіту Amnesty International не відомо про будь-якому відчутний прогрес у справі.

У кількох випадках, коли розслідування починалося, поліція рідко, якщо взагалі коли-небудь враховувала мотив ненависті в нападах, в тому числі на ЛГБТІ-активістів і ромів, і ставилася до інцидентів просто як до хуліганства, яке є незначним злочином.

Насильство щодо правозахисників та громадських активістів
Міжнародні правозахисні організації зафіксували понад 50 нападів на активістів і правозахисників в Україні протягом 2018 року. A Коаліція місцевих правозахисних груп ставить це число ще вище – понад 300 нападів.

У переважній більшості випадків не було ефективного поліцейського розслідування цих інцидентів, і винні не були притягнені до відповідальності, констатують автори звіту. Ті, хто постраждав від нападів, або їх друзі та колеги часто вдавалися до проведення власних розслідувань шляхом збору доказів і проведення бесід зі свідками, що в деяких випадках призвело до ідентифікації підозрюваних. Поліція їм в цьому ніяк не допомагала.

Як правило, у відповідь на суспільний резонанс влади обіцяє встановити злочинців. Але ці обіцянки не стримуються, а суспільний інтерес поступово зникає.

У звіті наводиться приклад справи Катерини Гандзюк, антикорупційного активіста з міста Херсон, яка померла від травм, отриманих під час кислотної атаки. Це справа ілюструє недолік відповіді влади на такі напади, йдеться в документі.

Українська влада повинна протистояти загрозам, переслідуванням і нападам на правозахисників, в тому числі шляхом забезпечення своєчасного, ретельного, безстороннього і незалежного розслідування таких випадків, заявляє Amnesty International.

Переслідування журналістів і незалежних ЗМІ
2018 рік також був відзначений посяганнями на свободу слова і ЗМІ. Порушувалися кримінальні справи проти людей, які відкрито заперечували офіційну версію про конфлікт на сході України. Ті, хто критикував владу за темами, пов’язаними з корупцією, переслідувалися і залякувалися.

4 жовтня український Парламент зробив безпрецедентний крок, прийнявши заходи щодо закриття телеканалів 112 і NewsOne, які регулярно критикують українську владу. Парламент звернувся до Ради національної безпеки і оборони (РНБО) України з проханням ввести санкції проти компаній, які володіють цими телеканалами, і позбавити їх ліцензії на мовлення. Ці заходи ще не були реалізовані.

Антикорупційні журналісти Наталія Седлецька і Христина Бердинських в кінці серпня з’ясували, що Печерський районний суд Києва дозволив Генеральній прокуратурі відстежувати місцезнаходження їх телефонів, журнали викликів і текстові повідомлення в рамках розслідування стосовно голови Національного антикорупційного Бюро Артема Ситника. Журналісти є свідками у цій справі, тому що вони спілкувалися з Ситником в ході слідства. Седлецька змогла успішно скасувати попереднє рішення Печерського районного суду. Під час слухання справи Бердинских апеляція неодноразово затримувалася з процедурних причин, фактично залишаючи в дії дозвіл стежити за її телефоном.

Василь Муравицький, журналіст з Житомира, зіткнувся з безліччю звинувачень, включаючи державну зраду, загрозу територіальній цілісності України, участь у терористичній діяльності і розпалювання ненависті. Всі звинувачення випливають з його роботи на російськомовних сайтах, підозрюваних СБУ в адмініструванні з території Росії або з територій, що знаходяться під контролем сепаратистів на сході України. Влада заарештувала його 2 серпня 2017 року.

Судовий процес проти Василя Муравицького був затьмарений низкою порушень, в числі яких – залякування адвоката, тиск з боку СБУ та ультраправих груп. В ході судового засідання 6 вересня 2018 року члени вони відкрито погрожували Муравицького і його адвокату в будівлі суду, а потім напали на адвоката. Під час атаки на місці події був присутній співробітник поліції, який розмовляв по мобільному телефону і ігнорував те, що відбувається.

Ключовим доказом проти Муравицького були його трудові відносини з російським інформаційним агентством РІА Новини. Це саме по собі не є кримінальним злочином згідно з українським законодавством. СБУ також опублікувала список статей, написаних Муравицького, які, як стверджується, порушують КК України. Amnesty International проаналізувала ці статті і не змогла знайти заяв, які містять заклики до насильства або розпалювання ненависті, або ознаки будь-якого іншого злочину. У січні цього року суд в черговий раз продовжив Муравицького домашній арешт.

Українська влада повинна поважати право на свободу вираження. Будь-які заходи по обмеженню повинні бути обгрунтовані законними цілями, йдеться в звіті. Повинні дотримуватися процесуальні гарантії, такі як судовий нагляд і можливість оскаржити обмеження, підкреслюється в звіті.

Інформація взята з: https://strana.ua/news/185621-doklad-amnesty-international-o-pravakh-cheloveka-v-chem-obvinjajut-ukrainu.html