+38 (068) 670 09-60

  • Українська
  • English
  • Deutsch
  • Italiano

Громадська організація
"Центральний Антикорупційний комітет"

20 залпів по яру. За що насправді нацгвардейцу Марківа відміряли чверть століття в італійській в’язниці

12 липня суд присяжних ломбардійской міста Павія виніс обвинувальний вирок у справі про вбивстві 24 травня 2014 року в районі Слов’янська італійського фотокореспондента Андреа Роккеллі.

В ході найбільш запеклою фази проведення АТО на Донбасі він став першим загиблим журналістом. За звинуваченнями в причетності до смерті Роккеллі італійська Феміда засудила активіста євромайдан і бійця української Нацгвардії з позивним “Італієць”.

Заступнику командира взводу батальйону імені Кульчицького, старшому сержанту Віталію Марківа, який має подвійне громадянство України і Італії, судді визначили покарання у вигляді 24 років позбавлення волі.

Не погоджуючись з цим вердиктом, під стінами посольства Італії в Україні активісти, які впевнені в невинності Марківа, влаштували акцію протесту. У свою чергу, президент Володимир Зеленський доручив МЗС та Генпрокуратури України терміново зайнятися питанням повернення на Батьківщину засудженого нацгвардейца.

Вердикт суду Павії не є остаточним. Виступав на захист Італійця глава МВС Арсен Аваков, як і його адвокати, вже анонсували подачу апеляції.

Але і без цього розслідування історії загибелі Роккеллі, очевидно, буде мати серйозне продовження. Причому як в Україні, так і на Апеннінах.

По-перше, в Італії вже заговорили про відкриття кримінального провадження за мотивами смерті Роккеллі і проти командира Марківа в батальйоні Кульчицького – парламентарія з “Народного фронту” Богдана Матковського.

По-друге, сам по собі вердикт нацгвардейцу став першим прецедентом засудження українського військовослужбовця на території Європи за мотивами подій на Донбасі.

По-третє, з боку окремих народних депутатів України, зокрема Яроша, вже почали лунати заклики “пакувати і судити” італійців на території нашої країни в помсту за Марківа.

Цілком логічно, що все це в комплексі викликало шквал обговорення в українському суспільстві, традиційно розділилося в оцінках.

“Країна” вирішила вивчити “справу Італійця”, спираючись виключно на юридичні аргументи сторін і озвучені в суді факти. Ось що з цього вийшло.

Трагедія біля переїзду

Отже, перші претензії до Віталія Марківа з боку італійської влади були висунуті два роки тому, коли він був затриманий після прибуття з України в аеропорт Болоньї. Тоді з’ясувалося: сержант-відпускник Нацгвардії проходить підозрюваним у справі про трагедію, що сталася під Слов’янськом.

Йдеться щодо подій 24 травня 2014 року, коли в результаті обстрілу в районі Карачун були вбиті італійський фотограф Андреа Роккеллі і супроводжував його російський правозахисник (паралельно він виконував функції перекладача) Андрій Миронов. З ними в той момент були ще двоє людей – це отримали поранення мінометними осколками французький фотограф Вільям Рогелон, а також місцевий таксист Євген Кошман.

Цей водій і привіз журналістів в район залізничного переїзду Андріївки. Тут знаходиться завод з виробництва керамічних виробів “Zeus Ceramica”, а на шляхах в той день стояв т. Н. “Бронепоїзд” утримував на той момент Слов’янськ під своїм контролем лідера групи сепаратистів Ігоря Стрєлкова-Гиркин. Коли журналісти почали підходити до переїзду, щоб зробити кадри обстановки, їх накрило вогнем.

У надії покинути зону обстрілу Роккеллі, Миронов і Рогелон кинулися до машини (вона чекала їх біля повороту), але марно.

Як стверджував сам російський правозахисник, в момент, відображений на камеру італійського фотокора, вони опинилися під перехресним вогнем, перестрілка зав’язалася між розташовувалися на горі українськими бійцями і перебували в низині сепаратистами.

Цивільні залягли в балці – серед кущів і дерев, але снаряди наздогнали їх і тут.

Сумарно обстріл тривав близько 20 хвилин, про що свідчила останній запис камери Роккеллі. Цей фрагмент був продемонстрований на Фестивалі прав людини в Мілані тільки в травні 2017 року.

Як з’ясується пізніше, на той час карабінери вже прослуховували телефон Оксани Максимчук – матері Марківа, намагаючись вистежити місце розташування нацгвардейца. І коли його затримали в Болоньї, вирішили судити на Апеннінах за місцевими законами (у Віталія є італійське громадянство) в рідному місті Андреа Роккеллі.

Як українські силовики обходили “гострі кути”

Наступні постфактум арешту Марківа спроби української сторони домогтися його передачі офіційному Києву, як і ініціативи про створення спільної слідчої групи, були відкинуті.

У Римі дали зрозуміти, що не довіряють в цій справі Генпрокуратурі. Причини цього легко простежити, якщо зіставити заяви обіймав на той момент пост заступника глави ГПУ Євгена Єніна з офіційною відповіддю по “справі Роккеллі”, спрямованим до Ради Європи українською стороною, і фактичними обставинами.

Так, Енин як мінімум двічі (в липні 2017 і початку 2018 роки) переконував вітчизняних журналістів, що справою за фактом загибелі Роккеллі і Миронова займалася Служба безпеки України, яка кваліфікувала його як теракт. І, в кінцевому рахунку, на Володимирській прийшли до висновку: журналісти загинули “в результаті артобстрілу з боку російсько-терористичних військ”.

Переконати в цьому європейських бюрократів Київ намагався, наполягаючи на тому, що знаходилися в травні 2014 року на Карачуні бійці Нацгвардії не мали на озброєнні мінометів. Італійцям були розкриті і інші деталі українського слідства. Але вони швидше свідчили лише про те, що встановлення істини в справі велося абияк.

По-перше, тільки навесні 2015 року було організовано перший огляд місця злочину за участю вижив водія Кошмана. Як розповідав таксист журналістам пізніше, тоді все обмежилося позначками в блокноті дівчата-слідчого, а в саму балку вона навіть не спускалася.

Лише через два роки після загибелі Роккеллі (28 вересня 2016 року) правоохоронці провели слідчий експеримент на місці трагедії. Причому в ув’язненні чорним по білому зазначено – визначити напрямок обстрілу українські сищики так і не змогли.

По-друге, доказом того, що органи слідства не займалися збором доказів, став той факт, що правоохоронці навіть не вилучили особисті речі Миронова і Роккеллі з їх готельного номера. Їх передали працівникам ЗМІ представники персоналу готелю “Слов’янськ” в серпні 2015 року.

По-третє, в офіційній відповіді України окремо згадувалося: опитування місцевих жителів не дав результатів, так як люди повально відмовлялися відповідати на питання, стверджуючи – нічого не пам’ятають. При цьому жителі Слов’янська, які спілкувалися безпосередньо з Мироновим і Роккеллі протягом останнього тижня їх життя, дали свідчення європейцям, підкріпивши їх позицію при подачі скарги в ЄСПЛ.

По-четверте, як заявляв ЗМІ батько Андреа Роккеллі, слідчі органи України надали італійській прокуратурі матеріали свого розслідування лише після неодноразових нагадувань. При цьому в переданих документах не було результатів балістичної експертизи, був відсутній допит ключового свідка Вільяма Рогелона. А сам злочин проводилося без визначення ймовірного кола підозрюваних: з використанням популярних в українських правоохоронців фраз на кшталт “невстановлені особи в невстановленому місці”.

Сумарно ці обставини підвели італійців до того, що слідство України є неефективним, і вони почали “копати” самостійно.

У чому саме звинуватили українського бійця

Початкові напрацювання італійського слідства щодо Марківа представлялися так, ніби-то сержант Нацгвардії розстріляв групу цивільних осіб в балці біля ж / д переїзду під Андріївської.

“Діючи спільно з групою неідентифікованих представників незаконних збройних формувань (українських добробатов. – Прим. Ред.), Маючи в якості бази позицію на схилі Карачун та керуючись умисної кримінальної метою, він спровокував смерть італійського громадянина Андреа Роккеллі, використовуючи проти останнього (і проти всіх , з ким останній проводив фоторепортаж на місцевості) спочатку численні постріли з вогнепальної зброї. А після того як Роккеллі сховався в невеликому яру, з метою врятувати своє життя, ос ществить 20 пострілів з міномета по його притулку, прицілюючись таким чином, щоб точніше вразити ціль і потрапити в Андреа Роккеллі, який внаслідок цього був убитий разом зі своїм російським колегою Андрієм Мироновим, а також важко поранений французький журналіст Вільям Рогелон і двоє інших осіб української національності , ідентифікувати яких не представляється можливим “, – йшлося в перший варіант претензій на адресу Італійця.

Підсумковий текст звинувачення Марківа вже не містить згадок про те, що він особисто натискав на спусковий гачок.

В остаточному обвинувальному висновку йому інкримінувалося “надання значної підтримки” тим невідомим, хто стріляв в журналістів. Тобто, Марків, за версією, прийнятою судом, був навідником (на одному з фото того часу Віталій зображений з двома радіоприймачами і ларингофон для рації, що, за версією слідства, вказує на його роль як “зв’язкового” в спілкуванні з мінометниками). А конкретний склад злочину в його діях полягав в тому, що, побачивши появу Роккеллі і Ко біля переїзду, Італієць повідомив про це іншим військовослужбовцям ЗСУ, “знаючи, що вони стріляють у цивільних”.

Зважаючи на це вбивство фотографа вважають навмисним, а Марківа – його співучасником.

Сторона Марківа у відповідь намагалася апелювати до того, що в травні 2014 року за Слов’янському йшла справжня війна, жертвою якої завдяки випадку стали працівники ЗМІ. Але цей аргумент був відзначити після оприлюднення офіційних документів з України про те, що на Донбасі велася “антитерористична операція”.

Говорячи ж по суті звинувачень, Віталій і його адвокати лише підтвердили, що навесні 2014 року він перебував на позиціях, контрольованих українськими військовими на Карачуні в складі батальйону Кульчицького. А на бойовому посту повинен був передавати координати можливих цілей і повідомляти про будь-які пересування в межах призначеного йому кута огляду.

У той же час будь-яку причетність до вбивства Роккеллі Марків категорично заперечував. Наголошуючи на те, що сам був озброєний тільки автоматом, а у інших бійців ВСУ не перебували на озброєнні міномети. Правда, не зовсім зрозуміло, хто в такому разі вів вогонь з мінометів по території, яка контролювалася сепаратистами.

Цікава деталь з’ясувалася на його допиті в суді, який відбулося 15 травня 2019 року. Тут сержант ВСУ скористався правом зберігати мовчання, відмовившись давати відповіді на більшу частину поставлених йому запитань. І не підтвердив факт знайомства з ким-небудь з осіб, пред’явлених йому на фотографіях з числа українських військових, які перебували на Карачуні в одне з ним час.

“Я все ще військовослужбовець і не можу зрадити своїх товаришів”, – резюмував він.

Що показали свідки

Головні докази провини Марківа, яка пред’явила суду звинувачення, це свідчення колег Роккеллі.

По-перше, це телефонна розмова з журналістами, в якому Італієць узяв на себе провину за загибель Роккеллі. Суть цієї розмови в інтерпретації журналістки Іларії Морани опублікували в газеті Corriere della Sera.

“Зазвичай ми не стріляємо в напрямку міста і цивільних, але коли бачимо рух, заряджаємо важку артилерію. Так сталося з автомобілем двох журналістів і їх перекладача. Ми звідси стріляємо на відстань півтора кілометра”, – наводилися в матеріалі Морани слова “капітана” ВСУ, яким був Марків.

На суді Морани показала: вона привела в тексті розмова, який постфактум трагедії 24 травня 2014 року в режимі гучного зв’язку вів інший італійський журналіст – Марчелло Фаучи. Він був знайомий з Марківа з часів євромайдан і підтримував зв’язок з Віталієм після того, як Італієць поповнив ряди Нацгвардії.

Зауважимо, що сама аудіозапис цієї розмови у журналістів не збереглася, і про її зміст відомо лише зі слів учасників. При цьому учасники діалогу – Марків і Фаучи – не підтвердили в суді слова Морани про те, що Віталій визнавав свою причетність до загибелі Роккеллі.

По-друге, прокурори спиралися на свідчення, надані Вільямом Рогелоном – безпосереднім свідком смерті Роккеллі.

На допиті в 2017 році він назвав Карачун в якості вогневої точки, але 30 листопада 2018 року було вже менш категоричним. Рогелон сказав, що не бачив, хто саме стріляв у їхній бік, проте підозрює, що це була українська армія.

Протилежну версію, в свою чергу, озвучили свідки захисту Італійця. У суді Павії було допитано кілька українських військовослужбовців і правоохоронців, включаючи командувача Нацгвардією Миколи Балана. Вони стояли на позиціях того, що марка не коригував вогонь, і вже тим більше не стріляв в журналістів.

В кінцевому рахунку прокурор у справі про вбивство Андреа Роккеллі запросив у суду покарання для Марківа у вигляді 17 років позбавлення волі, а захист Віталія вимагала його повністю виправдати і відпустити на свободу.

Суд присяжних Павії прислухався до доводів держобвинувачення, давши сержанту Нацгвардії максимальну санкцію у вигляді майже чверті століття утримання у в’язниці. Якими аргументами керувалися служителі Феміди, остаточно стане зрозуміло після оприлюднення тексту вироку.

Інформація взяята з: https://strana.ua/articles/analysis/211318-sodejstvoval-osushchestvleniju-minometnoho-obstrela-zhurnalistov-za-chto-natshvardejtsu-markivu-otmerjali-chetvert-veka-v-italjanskoj-tjurme.html