27 серпня 1760 імператриця Єлизавета Петрівна видала указ, що забороняє державним службовцям брати хабарі.

27 серпня 1760 імператриця Єлизавета Петрівна видала указ, що забороняє державним службовцям брати хабарі. “Ненаситна жага наживи дійшла до того, що деякі місця, створюються для правосуддя, стали торжищем, здирства і пристрасть – проводом суддів, а потурання і опущення – схваленням беззаконникам”, – докоряла чиновників Єлизавета Петровна.Со вступом в силу нового закону злодійкуватих чиновників знижували в чині, переводили на інше місце, або звільняли.
На Русі межа між хабарем і платою за працю завжди була досить умовною. Аж до XVIII століття державні чиновники жили завдяки “годувань”, тобто підношень від тих, чиїми проблемами вони займалися. У записах земських старост про витрати детально вказується, скільки грошей, м’яса, риби, свічок, пирогів і інших корисних в господарстві предметів “несіно” воєводі, піддячим і іншим слугам государевим. Такі підношення були справою звичайним і непротивозаконним. Навіть в столичних наказах, де більшість співробітників отримувала зарплату, нехай і невелику, “годування від справ” було істотним і цілком легальним джерелом чиновницького добробуту. Для того, що ми зараз називаємо хабарами, в юридичній мові XVII століття існувало кілька назв. При цьому якщо “почесті” (попередні подарунки посадовій особі, “яке вирішувало питання”) і “поминки” (так називали подарунок “за підсумками”) вважалися цілком законними речами, то за “обіцянки”, тобто за порушення закону за плату, покладалися тілесні покарання.
Перше законодавче обмеження корупційних дій належить Івану III. Його онук Іван Грозний в 1561 році ввів судно грамоту, яка встановлювала санкції у вигляді смертної кари за отримання хабара судовими чиновниками місцевого земського управління.
Петро 1, з метою попередження хабарництва та інших корисливих зловживань по службі, ввів новий порядок проходження державної служби для воєвод, які не могли перебувати на цій посаді більше двох років. У тому випадку, якщо була письмове прохання жителів міста про те, щоб дана посадова особа продовжувало виконувати свої обязанності.Указом від 23 серпня 1713 Петро I ввів, поряд з отриманням хабара, кримінальну відповідальність за дачу хабара, а 24 грудня 1714 Петро I видав указ, який ввів кримінальну відповідальність за пособництво в скоєнні корисливого зловживання по службі і за недонесення про скоєння цих злочинів.
У 19 столітті корупція називалася “хабарництвом” і “хабарництвом” (останнє вважалося найбільш важким виглядом хабарництва).
“Хабарництво” – прийняття посадовою особою хабара, добровільно запропонованої, у вигляді винагороди за надання службовцям службового послуги, що не виходить за межі його повноважень (Покарання – від грошового стягнення до відмови від посади)
“Хабарництво” – прийняття службовцям винагороду за дії, що порушують службові обов’язки. Найважчою ступенем хабарництва визнавалося вимагання, т. Е. Змушення хабара самим службовцям.
Більшовики в травні 1918 року видали декрет про хабарництво, що передбачав п’ятирічний термін ув’язнення і конфіскацію майна. Одночасно з цим справи про хабарництво були передані у відання революційних трибуналів, так як прирівнювалися до контрреволюційної діяльності. У Кримінальному кодексі 1922 роки за хабарництво були встановлені суворі покарання аж до вищої міри покарання (стаття 114 КК 1922 року). В подальшому норми про хабарництво отримали закріплення в Кримінальних кодексах РРФСР 1926 і 1960 років.
Ну і наше час- СБУ, Поліція, НАБУ, ДБР …